АЗБУКА, ЯКУ ПО ПРАВУ НАЗИВАЮТЬ ДУХОВНИМ КОДОМ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
«Велесова Книга» - священна книга арійських народів, була написана задовго до Нестора-літописця. Ми не чекали, поки до нас прийдуть греки і принесуть нам їхнє письмо, бо ми мали і своїх мудрих і грамотних людей: мислителів, мудреців, волхвів. А отже, мали ми і своє письмо, себто писемність, а з нею, звісно ж, і азбуку. А за віки ми створили й не одну азбуку…
Отже, АБЕТКИ українські. Якими вони були?
Українська писемність виникла задовго до ІХ ст...
Буквиця (Святоруське Письмо), Руниця, Невпорядкована Азбука, Софійська Абетка, Іванове письмо – це українська писемність, яка набула розквіту в Україні в ІІІ – VІІІ ст. н. е.
ВЕЛЕСОВÚЦЯ - це сакральна абетка давніх росів, тобто давніх українців, це основа сучасної української абетки, пов’язана з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі в останні багато тисяч років (чуєте, скільки нам років? Це – щонайменше, а то й більше 80 тисяч років!).
ВЕЛЕСОВИЦЯ – це мова староотців-рахманів і волхвів. Велесовицею написані дощечки «ВЕЛЕС-КНИГИ ».
Пізніше авторитарні московини відверто привласнили собі усі надбання рахмансько-волхвівської системи і держави Руси.
А ще в нас була абетка Глагóлиця. «Ґрамматіки Славенския правилное Cvнтаґма» М. Смотрицького (1619), Український, або Козацький скоропис (16 – 18 ст.), «Гражданський шрифт» (1708), Правопис І. Котляревського, «Граматика малоросійського наріччя» О. Павловського (1818), Максимовичівка (1827), Правопис ч-су «Русалка Днѣстро¬вая» (1837), Абетка М. Гатцука (1860), Правопис Т. Шевченка (у «Букварі южнорусськім», 1861), Кулішівка (1856), Зміни до кулішівки П. Житецького і К. Михальчука, «Записки Пд. Західного відділення Рос.-го геогр. тов.-тва» (1874 – 75), Слобожанський правопис, Ярижка (1876 – 1905), Драгоманівка (герцеговинка, к. XIX ст.), Правопис «Малоруско-нїмецького словаря» (желехівка) Є. Желехівського і С. Недільського (1886), Орфографія Б. Грінченка (грінченківка) у «Словарі укр-ї мови» (1907 – 09)…
І це названі ще не всі наші абетки. А давнє письмо: пракрит і санскрит, які народилась від давньоукраїнської мови!
Проте є в нас АЗБУКА, яку по праву називають ДУХОВНИМ КОДОМ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
ЦЯ АБЕТКА – НАШ ДУХОВНИЙ КОД! Знати її треба всім! У ній буква «А» – це не «автобус», «Б» – не «барабан» і «баран», «В» – не «ведмідь», як нас навчали (і ми навчали) у школі. Без неї, рідної абетки-заповіді, ми стали обрізаними духовно!
Можливо, ви чули: аз, букі, веді, глагол? Згадаймо її справжню і знаймо її:
Азъ букі вЕде. Глаголь добро єсть. Живіте зело, земля, і, іже како люди, мисліте наш он покой. Рци слово твердо – ук ферт хер. Цы, черве, шта єра юс яти!
Сучасний переклад цього послання:
Я ЗНАЮ БУКВИ. ПИСЬМО – ЦЕ ДАР, ДОБРО, БАГАТСТВО. ЖИВІТЬ СТАРАННО, ЗЕМЛЯНИ, І, ЯКІ ПОДОБАЄ РОЗУМНИМ ЛЮДЯМ, ПІЗНАВАЙТЕ СВІТ! НЕСІТЬ СЛОВО ВПЕВНЕНО: ЗНАННЯ – ДАР БОЖИЙ! НУМО, ПРОНИКАЙТЕ, ЩОБ СУЩОГО СВІТЛО ЗРОЗУМІТИ!
Тобто ця азбука – це Послання до слов’ян і до нас, нинішніх.
ЗМІСТ БУКВ:
Аз – я, Букі – букви, письмена,
Веди – відати, знати, Глаголь – глаголити слово, говорити (сказане і написане слово),
Добро – добро, багатство,
Єсть – бути, є, Живіте – живіть,
Зело – дуже, старанно, вперто (буква передавала звук «дз»),
І – зв’язка «і», Іже – ті, які, вони ж (звук «г», «h»), Како – як, наче, подібно,
Люди – люди, розумні істоти,
Мисліте – «мисліть, думайте,
Наш – наш, Он – оний, єдиний,
Покой – основа (світу),
Рци – наказове «кажи, речи»,
Слово – слово; те, що передає зміст,
Твердо – упевнено, переконано,
Ук – основа, знання, доктрина,
Ферт – запліднюти,
Хер – «божественний»,
Ци – точи, наказове «проникни»,
Червь – той, хто точить, проникає,
Ш(т)а (Ш, Щ) – що,
Єр, Єрь – простір-час, сонце,
Юс малий – світло, ясний,
Ять – зрозуміти, мати.
Формування древніх сакральних слов’янських текстів за допомогою цієї особливої й унікальної абетки, яку нині прийнято називати «велесовицею», пов’язане з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла в останні 80 тис. років.
Носії такої системи, найвищі духовні особи, рахмани та волхви, насправді й були тими історично загадковими аріями, або Старотцями, Старощами, яких згадує «Велесова книга».
Унікальність цієї абетки полягає у головних принципах її побудови, які міцно пов’язують кожен звук і кожну букву:
– у ній кожному окремому звукові відповідає тільки одна окрема буква (знак);
– у «Велесовиці» кожній окремій букві (знакові) відповідає єдиний звук.
Занесення з ворожого до Руси оточення у ІХ ст. н. е. нової абетки у формі кирилиці, стало актом підміни головних сакральних принципів арійської «велесовиці» иншими, надто заплутаними і складними.
Кирилиця неприємно здивувала слов’ян нагромадженням значної кількости букв (в окремих варіантах до 54 знаків!), що значно ускладнило письмове відтворення слов’янського звукового ряду.
Одному звукові у ній могло відповідати декілька букв. Иноді таких було до 4 – 5 (!) на один звук. І ще багато инших незручностей, тобто зауважень можна навести.
А головне, кирилиця – не наша азбука. Ми мали (і маємо) свою, і це – не просто абетка, а дуже сакральна азбука!
Автор: Любов Андріївна Сердунич — українська поетеса, просвітниця, фольклористка, письменниця, журналістка, сценаристка, громадська діячка, волонтерка, радіоведуча, краєзнавиця.
«Велесова Книга» - священна книга арійських народів, була написана задовго до Нестора-літописця. Ми не чекали, поки до нас прийдуть греки і принесуть нам їхнє письмо, бо ми мали і своїх мудрих і грамотних людей: мислителів, мудреців, волхвів. А отже, мали ми і своє письмо, себто писемність, а з нею, звісно ж, і азбуку. А за віки ми створили й не одну азбуку…
Отже, АБЕТКИ українські. Якими вони були?
Українська писемність виникла задовго до ІХ ст...
Буквиця (Святоруське Письмо), Руниця, Невпорядкована Азбука, Софійська Абетка, Іванове письмо – це українська писемність, яка набула розквіту в Україні в ІІІ – VІІІ ст. н. е.
ВЕЛЕСОВÚЦЯ - це сакральна абетка давніх росів, тобто давніх українців, це основа сучасної української абетки, пов’язана з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі в останні багато тисяч років (чуєте, скільки нам років? Це – щонайменше, а то й більше 80 тисяч років!).
ВЕЛЕСОВИЦЯ – це мова староотців-рахманів і волхвів. Велесовицею написані дощечки «ВЕЛЕС-КНИГИ ».
Пізніше авторитарні московини відверто привласнили собі усі надбання рахмансько-волхвівської системи і держави Руси.
А ще в нас була абетка Глагóлиця. «Ґрамматіки Славенския правилное Cvнтаґма» М. Смотрицького (1619), Український, або Козацький скоропис (16 – 18 ст.), «Гражданський шрифт» (1708), Правопис І. Котляревського, «Граматика малоросійського наріччя» О. Павловського (1818), Максимовичівка (1827), Правопис ч-су «Русалка Днѣстро¬вая» (1837), Абетка М. Гатцука (1860), Правопис Т. Шевченка (у «Букварі южнорусськім», 1861), Кулішівка (1856), Зміни до кулішівки П. Житецького і К. Михальчука, «Записки Пд. Західного відділення Рос.-го геогр. тов.-тва» (1874 – 75), Слобожанський правопис, Ярижка (1876 – 1905), Драгоманівка (герцеговинка, к. XIX ст.), Правопис «Малоруско-нїмецького словаря» (желехівка) Є. Желехівського і С. Недільського (1886), Орфографія Б. Грінченка (грінченківка) у «Словарі укр-ї мови» (1907 – 09)…
І це названі ще не всі наші абетки. А давнє письмо: пракрит і санскрит, які народилась від давньоукраїнської мови!
Проте є в нас АЗБУКА, яку по праву називають ДУХОВНИМ КОДОМ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
ЦЯ АБЕТКА – НАШ ДУХОВНИЙ КОД! Знати її треба всім! У ній буква «А» – це не «автобус», «Б» – не «барабан» і «баран», «В» – не «ведмідь», як нас навчали (і ми навчали) у школі. Без неї, рідної абетки-заповіді, ми стали обрізаними духовно!
Можливо, ви чули: аз, букі, веді, глагол? Згадаймо її справжню і знаймо її:
Азъ букі вЕде. Глаголь добро єсть. Живіте зело, земля, і, іже како люди, мисліте наш он покой. Рци слово твердо – ук ферт хер. Цы, черве, шта єра юс яти!
Сучасний переклад цього послання:
Я ЗНАЮ БУКВИ. ПИСЬМО – ЦЕ ДАР, ДОБРО, БАГАТСТВО. ЖИВІТЬ СТАРАННО, ЗЕМЛЯНИ, І, ЯКІ ПОДОБАЄ РОЗУМНИМ ЛЮДЯМ, ПІЗНАВАЙТЕ СВІТ! НЕСІТЬ СЛОВО ВПЕВНЕНО: ЗНАННЯ – ДАР БОЖИЙ! НУМО, ПРОНИКАЙТЕ, ЩОБ СУЩОГО СВІТЛО ЗРОЗУМІТИ!
Тобто ця азбука – це Послання до слов’ян і до нас, нинішніх.
ЗМІСТ БУКВ:
Аз – я, Букі – букви, письмена,
Веди – відати, знати, Глаголь – глаголити слово, говорити (сказане і написане слово),
Добро – добро, багатство,
Єсть – бути, є, Живіте – живіть,
Зело – дуже, старанно, вперто (буква передавала звук «дз»),
І – зв’язка «і», Іже – ті, які, вони ж (звук «г», «h»), Како – як, наче, подібно,
Люди – люди, розумні істоти,
Мисліте – «мисліть, думайте,
Наш – наш, Он – оний, єдиний,
Покой – основа (світу),
Рци – наказове «кажи, речи»,
Слово – слово; те, що передає зміст,
Твердо – упевнено, переконано,
Ук – основа, знання, доктрина,
Ферт – запліднюти,
Хер – «божественний»,
Ци – точи, наказове «проникни»,
Червь – той, хто точить, проникає,
Ш(т)а (Ш, Щ) – що,
Єр, Єрь – простір-час, сонце,
Юс малий – світло, ясний,
Ять – зрозуміти, мати.
Формування древніх сакральних слов’янських текстів за допомогою цієї особливої й унікальної абетки, яку нині прийнято називати «велесовицею», пов’язане з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла в останні 80 тис. років.
Носії такої системи, найвищі духовні особи, рахмани та волхви, насправді й були тими історично загадковими аріями, або Старотцями, Старощами, яких згадує «Велесова книга».
Унікальність цієї абетки полягає у головних принципах її побудови, які міцно пов’язують кожен звук і кожну букву:
– у ній кожному окремому звукові відповідає тільки одна окрема буква (знак);
– у «Велесовиці» кожній окремій букві (знакові) відповідає єдиний звук.
Занесення з ворожого до Руси оточення у ІХ ст. н. е. нової абетки у формі кирилиці, стало актом підміни головних сакральних принципів арійської «велесовиці» иншими, надто заплутаними і складними.
Кирилиця неприємно здивувала слов’ян нагромадженням значної кількости букв (в окремих варіантах до 54 знаків!), що значно ускладнило письмове відтворення слов’янського звукового ряду.
Одному звукові у ній могло відповідати декілька букв. Иноді таких було до 4 – 5 (!) на один звук. І ще багато инших незручностей, тобто зауважень можна навести.
А головне, кирилиця – не наша азбука. Ми мали (і маємо) свою, і це – не просто абетка, а дуже сакральна азбука!
Автор: Любов Андріївна Сердунич — українська поетеса, просвітниця, фольклористка, письменниця, журналістка, сценаристка, громадська діячка, волонтерка, радіоведуча, краєзнавиця.